Схема духовного росту

Значить спочатку чувак кається. Ну типа признає Бога своїм спасителем і вірить в нього і всі діла. Но це тільки начало.
Ілюстрація: Син забив на свого батька і родину, і свалив жити своє життя. Через деякий час він роздупляється в такій вонючій кучі власної філософії і безсилля, шо розуміє - той час офігєнних тусовок минув назавжди. Депресняк жре моск. Ну от в цей момент прозріння і власного лузєрства син і каже - та пішло воно все - ці всі гулянки, обриганство, і помиї. Все таки класно дома було, хоча й думав шо батько мене тільки напряга.
Значить, підривається дядько й топче додому. Думає по дорозі - шо ж казать??? Скажу "Прости". Потім скажу "Та я не гожусть тобі сином буть, я тобі буду як слуга". Потім "Та я раб нещасний, я винуваий шо забив на тебе, прости".
Приходить значить додому - а батько здаля дивиться: Син! Побіг назустріч, обійняв як дядько! Син каже: "Я тобі раб, прости" а бітько вже побіг ванну накачувать, рубашку чисту потягнув, туфлі шо "на виход" беріг. Все це добро припер, запхав сина в душ, накидав в догонку дезодорантів.
Сидить син в чистенькому, батько побіг зарізав порося й шашлички жарить, вже музичка грає гості приходять, гульня!
Син сидить, і гірко на душі, і винуватий, і сльози котяться. Альбом гортає старенький.
Потім пішли вечори щирих бесід, дні праці разом на полі. Ферма здорова, руки потрібні. І помітив син що почав "доганяти" логіку батька, і наче батько у всьому правий. От як не крути - і в одному, і в другому. Розумний! А люблячий який. Серце відігрілось. Дні обриганства - наче не з цього життя. І через декілька років - наче й мова як у батька, і лицем схожий, і часто батько відправляє по роботі поручення різні. Каже: "Ти і я - сім’я, ти знаєш як поступити потрібно". Син, згадуючи батькові бесіди і приклад, виконує різні поручення, а ввечері гарно вечеряє з батьком.
Так от. В християнстві саме головне - відносини з Богом. Тільки тоді і моск і серце мінятиметься, і очі відкриються, і мудрість прийде...