Останнэ

Вже вечір спать пора мабуть. Круто шо я тут, в колледжі. Серйозно. Перші дні аж наче відчував як лічиться серце от злості і роздратування, ну і інших деструктивних емоцій та вчинків. Потім часи нерозуміння Бога і запитань. Потім якісь відкриття маленьки з таким шо далі буде. Потім - апатія. Все скучно і пофіг. А зараз гамно вспливає власне наверх. Шо збиралося роками. Так шо важко, бо бачу шо за день не розгребусь, і якщо сам - то і за все життя. Хочеться розуміти грандіозність Бога, приймати Його прощення від гріхів, вічне життя. Бути сповненим любові до всіх. Ну я все в голові не можу втримати. Часто хочеться відволіктись - чи землю покопать чи тупі відоси повтичить в інтернеті. Але в цьому вихода немає. Справжній вихід іноді в дисципліні. З цим в мене напряг по полной. Так що на жаль я не досягнув ніяких висот, і бачу що все добре що в мені можна легко рознести, попалась би ситуація підходяща. Те що я в колледжі дає наче захист від агресивного середовища. Тут все зло лімітоване наче. Тому хочу попасти на ще один семестр, щоб якось підрости в безпечному місці. Я слабак і мабуть це не сюрприз для мене але ніколи не любив собі в цьому признаватися.
Іноді дуже круто, але в основному ніяк не навчусь контролювати всі ходи через які мене викидає в грязюку. А наче друшляк. Я друшляк! хахааа!
Ну я це знаю, пасіба.
Думаю що як круто жити повноцінним життям - тобто вибрав свою дорогу - і топчеш по ній, а не оглядаєшса назад та по сторонам типа на варіанти. Все мене пре на фігню.
Дякую Богу за Його терпіння до мене і роботу в мені. Хотілось би колись розказувати як багато Бог для мене зробив. Та я і зараз можу росказувать, але здається я успішно можу просрати все. Часто втомлююсь думати про те що я хочу досягти в духовному плані. Все втомлює хочеться якогось чуда щоб моск збільшився втричи і ясність прийшла в голову. Але бачу що я йду - і щось навколо міняється.
Учні Ісуса теж спочатку взагалі друшляками були, потім вже менше, а під старість Біблію писали по кусочкам. Так що якщо Бог захоче то так мене переплавить шо мама не впізнає. Хоча вона завжди в мені шось добре бачила =)))
Ох. Автобіографії читав. Багато народа. Так прикольно на дати народження-смерті втичить. Хтось 40, хтось 60. Комусь 80-90 років життя випало. Як мінімум то половина вже за плечима, або четвертина, чия к там правильно. Не вспіваю по графіку нічого. Шо, одружуватись? Там вже 30, попрацював, дітей по універам розпихав, понапрягався - вже втомився а там вже 50 і все, здоров’я здихає. Не розженешся.
Так що думаю - життя в руках Бога - справжнє. А все що інше то не зовсім життя. Не повне. Не кольорове на всю. Не смачне. Втомлене. Задовбане. Так що воюю і думаю, радію і гружусь. Моски меньші чим я думав. А все рівно Бог не лімітований.
А на сумній ноті закінчівати не хочу. Тому що я не такий класний - так я ніколи класний не буду. Просто признавати слабкість і не прикривати отмазками. Вся сила і підтримка у Бога, і я це доганяю останнім часом.