Відверто?

Як важко бути відвертим на всі сто. Суспільство і християнство пропагандує силу, мужність і перемогу. І якось соромно на фоні цього всього плакати, розказувати який слабак і лузер. Біблія пише - перемагайте, вся сила на руках. Практика доводить шо вибити цю силу з рук для сатанюки лише діло техніки. І от сидиш собі побитий поломаний а ніяк не скажеш шо ж насправді трапилось. Просто тупняк чи гріх... Стіна наче навколо і всі грандіозні перемоги наче фантастика. І коли зустрічаєш друга постійно плакати не хочеться, а навпаки - підбадьорити, самому стати сильним. Або просто не хочеться "нагружать" своїми глюками.
Та шо писать.
Рік тому я так розмазався по дну якоїсь ями шо все переламав, і навіть 6 місяців тому - хворий на голову. З місяці тому - поломаний. А зараз - невже все норм? Ні. Не норм. Я ще не здоровий. Те що процеси зцілення душі і серця прогресуюсть втішає, що в майбутньому мені буде краще, але ж я живу в теперішньому. Багато шо вже наче краще але як боляче! Не вмію відкриватися. Та навіть цей блог - проціджене через моски і образи в загальному ситуація. Ніхто крім Бога не знає чим я живу і що думаю в самій глибині. Карочь класно відкриватися коли все круто і ти на коні, і енергія аж пре. А коли налом тоді вже відкриття лімітоване, а коли все галімо тоді взагалі інтернет і друзі робляться дещо доставучими.