В отрубі

Капец, роботать руками це тупо самоубійство. Як кріпаки жили не знаю. Жити в селі - отстой! Самі кращі помідори - в магазині...
Це про наболіле. А взагалі неділя вже закінчилася, роботи теж майже фініш, та і саме навчання скоро закінчиться. Хто зна шо там на осінь промутиться. Віза відкрита так шо вже простіше.
Ну а як жеж я і Бог?
Все зашибісь! Радію як маленький. Дружба з іншими студентами налагоджується, вже не дак жостко випендрююсь, в Біблії вичитав шо хто балакає лишнього той тупий а в мене з цим напряг. Ну карочь шото я уїхав. Карочь все класно. Прокинувся, чайку-кофейку, Біблію в жменю, почитав, помолився про все шо з ранку в пустій голові бовтається. Ну вдень робота. Дівчат купа а хлопців галяк, то карочь багато не наробишся, тогошо і постібаться нада, і поржать, ну і тд.
Ніяк на вічне і високе не пробиває коли жарко і жерти хочеться і спина болить. Ох... Але задротствовать і днями в бібліотеці сидіть - не моє. Так шо стану духовним коли зима настане =)
Ну а взагалі - круто. Якось всі ці проблеми з надмірною увагою до дівчат трошкі в стороні бо ніколи шото шифровать і спать хочеться. Круто. А взагалі бачу як потрошкі інші студенти міняються, світлішають, ну карочь відлига в серцях. Це круто.
Шо ж. Хіба гріхи не дуже грішні? Все таки гордість в мені сидить як заноза в задніце. Блін! То одне то друге! Але шо Бог каже? Похоті плоті, похоті очей і гордість - три "кити" гріховного життя. Так шо я якраз за самі жирні коріння взявся. Як Бог переламає шось, підкине сили, то все інше просто діло техніки. От в житті апостолів був переломний момент, коли вони з простих рибаків стали учнями Ісуса, а потім через три роки вже невпізнати було. Так шо вірю шо якщо Бог мене буде витягувать і витягувать то буде очень даже мясово.
Ну вчора засипав з усвідомленням того, шо я - щасливий. Що може мене вибити в пустоту в якій я плавав? Щастя - це Бог. Тобто не саме щастя і є бог, але Бог, цей величний Дух Святий, наповнює серце, вичищає все гамніще, всі шрами і вавки змащує якимсь класним бальзамом, і все світлішає в очах. Життя склеюється. Сенс заповнює все.
Чиє життя? Моє? Насправді я - Божий. Власність. Тіло - Боже. Він знає скільки днів в мене попереду. А ще мої сили, руки, тіло, моск тупий - теж Його? А хто я - я той шо всередині цього тіла? Я всиновлений Богом. Народжений рабом, отримав свободу! Це зашибіся як нємєряно круто! Ну карочь всі ці думки про майбутнє не здаються страшними і хиткими. Бог знає де я зламаюсь і де капєц моїм силам. Так шо всі навантаження будуть, але будуть добре розраховані. Куди я не хочу - так це знову в пустоту гордого пошуку невідомих матерій і самозрозуміння власного неідеального тупого галімого моска який тільки рамки робить душі.
Так що душа співає, очі злипаються, дупа чухається. От попаду на небо так такі пости писать буду! хаха)
Ну це шутка. От просто думаю - як же ж мені хоробрості набраться росказувать всім про Ісуса і шо Він мене витягнув з гамна, єслі ніхто нічого не хоче слухать. Типа ми то друзі але не гноби своїми точками зору на мої пузирі. Ну карочь в цьому питанні я друшляк.