Нічого собі!

Я нічого не писав кучу часу! А не помітив! Вого...
Ну я в шоці що я так довго не писав і не хотів писати і забув взагалі. Ну літо попереду - так що писати буду рідше і рідше. Тим більше  шо час в колледжі вже спливає - 1 неділля залишилась ну плюс півнеділі на тудасюда. Так шо експаримент вдався - я маю на увазі цей блог. Писати про шо думаю, зріз семестра так сказати. Колледж з середини черепа )
Просто я побачив що деякі гріхи - непоборні. Ну не можу я їх завалить. Гордість - бився. Нічого не вийшло. Тільки заховалась. Потім - осуд. Все люди на категоріях, і тд. Не люблю їх. Як не пробував себе добре чемно вести, а коли хтось дратує то видно. Ну і тд, не будемо про дівчат. Так шо трошкі загрузився по поводу. Виходить що я все зробив що міг - і всерівно грішник. Просив Бога щоб поміняв - не міняє. Може Він повільніше працює чи не знаю Його планів. Але я все. Вже більше нічого не переможу. Тільки якщо Бог поміняє - поміняюсь. І радість пропала. Все гамняно. Грішником бути тупо.
Ну ці думки на фоні, а в житті - поїхав в круте місто Пейч, в Угорщині. Красиве!!! Ну там трішки пограв на барабані, допомагав церкві як міг, дуркував. Ну крутий час був. І от сьогодні згадав шо там Павло пише Филип’янам чи кому там - завжди радійте. І думаю - яка там радість, я грішник і як я поняв надовго. І тут  згадав шо Ісус мої гріхи вже пробачив! І моя радість не від того шо я не грішу один день, а від Ісуса, що Він мене пробачає, і тепер я пробачений, чистенький, і для Бога - ідеальний! Ну ця вся штука в голову не помістилася, але радості добавила.
Все таки класно не грузитись від того шо я лузєр, а радіти шо Бог. Карочь це одночасно і болісно шо я не міняюсь, і радісно, шо не своїми силами і напрягами і перемогами я на небо топаю, а по благодаті. Все таки я заслуговую і по шиї часто, а отримую мир і спокій і зцілення душі. Благодать