Все таки зловили...

Отже, що було далі - літній блог.
Так як закидати блог не хочеться, то мабуть буду писати про раельність сьогоднішню. Але так як трішки забігався то напишу шо було далі - до і після Будапешта. (Чи Будапешту як там правильно....)

Отже, останні дно колледжу збігали і я боровся зі скукою. Сам собі думаю - якщо Бог мені скучний то я не християнин. Так шо вже не скучно було. Все в Біблії або в столовій. Затарився всім в дорогу, сумку зпакував. Все складувалося круто - бо мене чекала квартирка в столиці Угорщині і пара друзів. Сів на поїзд, і далі писати не буду, бо в Будапешті потрібно бути, а не читати про нього. З самого смішного - спілкування з друзями. З самого безбашного - задертися на гору в Цитаделлу в найбільший шторм. З самого красивого - архітектура. Саме більше втомилися - ноги. Сама невиспана ніч - остання. Побував в Церкві Гологофи в Будапешті, наостаннє попрощався з усіма і сів на потяг до кордону. Ввесь цей час якось забивав на близькі молитви з Богом і все більше якось просто тусив. І тому під кінець мій чорний юмор став зовсім брутальним, за шо соромно перед деким там в Угорщині.
По дорозі спілкувався з одним дядьком - який виявився віруючою людиною, але по його теорії крім віри в Ісуса ще нада всі 10 заповідей виконувати в точності. Ну спорити з ним я не став, просто розказав шо я думаю про благодать.
Благодать і закон.
Ми грішим, насамперед в серці і в думках. Так шо багато гріхів не видимі але вони є. Щодня. Тому якщо ми згрішили то винні понятно шо. А благодать - шо вірою в Ісуса ми чисті і св’яті, а не ділам. Ну карочь Галатам прочитав ввечері і заспокоївся.
По приїзду додому - нова сторінка життя.

Сторінки... Все шо було в колледжі - все круто. Все минуле завжди тільки шо хароше запам’ятовується. Дома - мама рада бачити. Зустрічі з друзями. Дивлюся - вже не той шо уїхав. Але небезпечніше - тому що більше впевненності шо я з Богом. Тому можна провтикати і дето ляпнуться так шо і не думав. Всі здорові гріхи шо були ззовні якось заховалися. Але... Шо сказати. Люблю маму. Сестер і брата. Церкву і пастора. Тільки шо глибоко в голові визнаю себе хворим невиліковно. Ну хіба шо Бог шото змінить. Люди по категоріям і сортам всі. Та в церкві теж. Гордість, осуд інших - як норма. Я самий вумний. Ну то пів біди. Дивлюся - а якось немає палання-горіння до Бога. Мир є, радість є. Але де вона - жага до Бога і Біблії, сліпа любов і пофіг шо хто подумає про мене. Все хода і стратегія. Все психологія і філософія. Але як хочеться просто пригнути в щирі обійми Бога. Дивлюся на небо.
Відчуваю себе нещирим. Наче все і круто але я ж то відчуваю шо таке щирість. Я не щирий. Якийсь сумний. Все йде далі і іноді думаю - хто ці всі люди навколо і шо я тут роблю взагалі. Реальність якась наче нав’язана. Наче не я живу, просто кіно дивлюся. Сижу тут в голові якогось Макса який все робить і живе, а я справжній шось ніяк не знайду свого місця і своєї комфортної атмосфери щоб вилізти назовні.
Всі ці думки списую на те шо я не так і давно рішуче з Богом крокую. В Києві жив-разгульнічав, все думав як би до Бога вернуться. Надумав - приїхав додому в Прилуки. Знову ляпнувся, старі другани допомогли. Старі хароші другани допомогли не уплисти глибоко. Бог направив в колледж. Чудовий час коли видно - Бог керує своєю рукою мене. Дивлюся на майбутнє - щасливе!
Але шо зараз? Як навчитися любити людей, щиро і не поддєльно? Навіть дібілов (які насправді гарні люди тільки я просто думаю шо я самий крутий) чи з важким характером, чужих і близьких. Як бути меншим і служити?
Молюся шоб Бог роботу дав і організував моє літо, і майбутнє. І шоб я все таки без оглядок йшов за Ісусом, Спасителем і Другом. Багато вчитися потрібно. Дуже багато. Більше чим я зможу за одне життя ще й такими темпами. Навіть соромно за себе. Лише благодать Божа спасає і Його праця в моєму житті, так би давно забив би на все "християнство".
Тому не дивлюся на сьогодні як на окрему одиницю часу, а дивлюся на життя - з Богом воно щасливе. Бог за мене взявся

Але шото я за Бога ніяк не тримаюся. Щодня більше й більше бачу шо я далекий від смерті для своєї плоті і рабства Богу. Ніяк не можу жити в реальності Бога. Бунтую собі і багато чого не розумію як воно насправді. В суботу в Нєжин поїду навєрно.
Вчусь нікого не осуждать бо я сам заслуговую і осуду і покарання, дивлячись в лице фактам. Так  шо хочу сказать - Бог дав мені роботу. От шо круто на фоні моєї голови непонятної