Розставляю галочки - гроші і віза є, значить наступні 3 місяці проведу в колледжі, третій семестр. Але після місяця тут, в Пейч, бачу шо серце прив’язалося і до дітей тут, і до людей, і до церкви, і до пастора, і взагалі якщо б мені сказали шо мене пруть з колледжу я б сюда приїхав. Тут реально поміч потрібна, і хочу тут бути. Вважати це за "призваніє"? Тут ясної відповіді не дам бо моя башка така прогнивша шо я любу какашку канфєткою представлю, і наоборот. Буде видно в майбутньому, з часом.
В Прилуки приїхав би, але чесно кажучи, дома в церкві знайдеться 5-6 чоловіків вірних, а тут один пастор Болаж гнеться. =) Так шо хочу бути тут, а при можливості приїзджати додому. Хочеться бути потрібним чи шо... Мож я і психологію з чимось напутав і амбіції мене тянуть до признанія, але шо точно знаю - шо зараз я на вірному шляху, і цей шлях веде мене зараз в колледж. Так шо проекти проектами а я все отлажую шоб слідувати Богу. Хай там і з проблемами слідую, але все рівно інших шляхів нема так шо тут мені поблажка - не ждать ідеального моменту а йти таким як є в надії шо Бог знає шо робить і мене буде мінять. Іноді грустно просто так, но то буває. А коли радію - радію від того шо Ісус Христос подарував мені і чистоту, і сенс, і життя, і надію.
Завтра буде мінус на улиці а ми попремся довбать ту канаву нещасну, так шо завтра я здохну точно
I would like understand :) :) Tündi
ВідповістиВидалити