Щось якось пусто

От можна спастись якшо віриш в Нього але все рівно Його не відчуваєш в серці? Типу теоретично повинні бути і мир і любов і річка живої води, і життя по духу. А на практиці - тільки питання. Чому я створений, і спасенний, а на душі так пусто? Що коштує Богу відкритись. Апостоли чи Його вибрані люди - так і говорив з ними і являвся і чудеса творив. Де це все? Чомусь тільки сам з собою монологи...
Тут два варінти - або Бог рішив не відкриватись зараз, або мені потрібно щось зробити. Там - постувать день-два, щиро молитись, не робити тупі вчинки. ееее. Порожняковий список. Шо я зроблю щоб простимулювати Бога бути в серці? Сам жеж сказав - хто відчинить до того зайду і будем вечеряти. А от якщо не постука? Якщо двері зранку відчинені в так ніхто й не прийшов?
Мозок малий, досвід малий, все вказує на те шо я продрушляв а не хтось інший.
Залишається співати - Я разбіт і вновь бєгу в абьятія тваі. Тільки до них не добігти чомусь. Боляче, але що з того? У Нього свої плани. Ніхто не скаже Богу що Він неправий чи щось таке - такого не буває. Все спихуєм на гріхи і недостатню ревність. Один монах щоб не дивитися на дівчат закопався по пояс в землю і черв’яки зжерли його вісюльку. Ура! Тепер Бог мене почує! Ваау! Перемога року. Нарешті Він заценить мою пекучу пустоту в середині і прийде і наповнить.
Пустота. Всередині. Завжди жерла мене. Люди - тільки люди. А мені потрібен Бог. Рідкісні моменти прозріння і повноти, каяття - їх на пальцях перерахувати можна. Раз в рік первосвященник заходив в Святе Святих. Ісус прийшов - що змінилось? Бог не міняється.