Ще один день

Питання не стоїть хто краще а хто нижче! От мабуть тому що я хлопець, ніяк не уявляю своє життя без поваги до мене і тд. Якби теоретично я повинен всіх навколо вважати кращими, але касти присутні ну ніяк мозок не відрехтую...
От Ісус. Каже - царство небесне важливіше всього. Ну згоден. А згоден вважати себе слугою. Ну типу да. А слугою рідним? Мамі, батьку? Сестрі молодшій??? А в церкві? Пастору? а якщо якийсь бухарь зайшов обісцяний? А якщо даун від народження? А якщо егоїст?
Сядуть на шию що тоді. Як же самоповага, гордість, і такі нормальні речі!!!
А якщо Ісус каже - тяне тебе рука на гріх - рубай! Ну хай не буквально. Але от принцип! А ну рука ладно. Очі (яйця)? нєєє! Та хай лучше помру чим без них жити! А от якщо дружина є, сім’я, діти? От чи царство Божа дійсно коштує ТАК багато? Ну, померти смертю хороброго можна. А от прожити все життя в пгт пожертвувавши все заради пари безнадійних бомжів... Час руйнує віру. Не завжди, але гасне надія. Гасне вогонь всередині. Не бачу результату... 
Концентрація. Молюсь і думаю - піду на гітарі побренькаю. Потім - та нє. домолюсь - і піду. Думки літають на межами кімнати язик говорить суржиком знайомі речення...
От правду Ісус казав - царство Боже як насіння - маленьке, росте повільно. Зате як прийде час - буде деревом здоровим, в якому знайдуть притулок птиці.
Дотерпіти до кінця? Не в цьому суть. Радість. Життя по духу. Любов.
Праведність.
Життя на іншій стороні реальності - чи це фантазія молодих проповідників, чи слово від сивих вчителів?  Чого коштує життя?