Постарів

=) Як би не було мені дивно, але стаю іншим. Просто завжди чудачив наче мені 10 років а не 20. А от сьогодні трішки "потусив" з друганом новим - йому десь 12. Так капец. Мене нічого не пре шо його пре, типа сигналізвцію на машині задовбать, залізти на якусь деревину, крутиться на одному місці а потом бігать з закрученою головою, доставать інших кидаючи в них якусь фігню. Все я десь далеко-далеко. І думаю втрачаю щось. Все рівно всього в собі не вдержу, завжди чимось жертвувати потрібно.
Не те щоб сумно, але всетаки... З самим собою прощатися завжди важко. Не даром дивлячись старі фотографії сантименти і ностальгія просипається. Всього не втримати, як і життя взагалі. Тече, з кожною секундою витікає. Згадую слова - хто хоче зберегти життя втратить його. Як насіння - поки не помре саме - не дасть врожаю. Так і я. Рано чи пізно і гордість і пиха заховаються, і в голові щось добавиться, і не для себе а заради інших жити буду. І це мені радість. Моя думка - в вічності десь сидить. Живу на землі і не живу. От думав - було б круто мати дружину, розумну. Мати щирих розумних друзів, які розуміють що відбувається. Мудрості хочеться, любити хочеться, віддавати і підтримувати. Битися і перемагати. І навряд чи на мене все завтра звалиться, але вже все інше.
Асоціації інші. Глибина інша. Сумно? Мабуть тому що саме більше не хочу задротом бути. Та й навряд чи буду, але просто час швидший чим я думав. Все летить і міняється і закінчується. Я теж закінчусь. Але тільки тілом, душею ж буду разом з Тим хто мене створив вічно.
Іноді думаю - як доказувати людям що Бог є? Не моя це задача мабуть. Пустота яка всередині кричить - вона доказує що тільки Бог може наповнити серце любов’ю, і надати мету голодному розуму. Серце кожного шукає пробачення в свого Батька і щоб його змастили цілющим бальзамом, наповнили теплом. За стінками і огорожею і омертвілими частинками плоті завжди є Серце. Воно розкаже більше ніж мої самі красиві докази.
Не знаю як хтось, а я часто плакав від болю коли засипав. Не фізичного, а духовного. І не знаю, бо причин явних небуло. Мабуть занадто чутливий чи що? Наче й ні. Болить. А зараз, читаючи рядки з Біблії, що всі мої гріхи в минулому, що нове чисте життя попереду, всі ці обіцянки і любов - легко-легко!!! Щастя...
Мабуть не завжди так буде, бо життя християнина ніколи ніхто не обіцяв що буде легке, і битись багато прийдеться, але радий за ці дні в моєму житті, роздуми, рішення. Сила волі не грає ніякої ролі.