Новий прорив

Шо ж, осталось пару неділь... Цікаве літо попереду! А шо ж зараз? Доробляю останні домашні роботи. Живу теперішнім. Що буде через неділю - те буде, а зараз трішки мрій про спокій, про духовні перемоги, про мудрість якої нема. От прочитав книгу притч, так де про тупих - то про мене. Карочь "депресняк" ))
Ну ладно, шо я придурок то я цим не так давно жостко гордився, і іноді переконуюсь що не втратив бойових навичок. Якщо Богу не надоїсть мною займатися, то порозумнішаю згодом. Небо, велич Бога і Його мудрості. Ех, куди там з моїм моском який в кастрюлі поміщається. Шо я мрію про Бога? Я тільки перед Ним можу на коліна впасти і плакать. Він справді великий у повному розумінні. Хочеться навчитися любити і Бога, і людей. Хочеться гордість порубать на куски і розкидать по лісі. Хочеться тіло своє контролювати, щоб коли я говорив "я", то це було про дух, а не про тіло. Тоді я не скажу "Мені впадло" чи "Мені ліньки", бо тіло собі своє живе, а духу - літати, в вись тяне. Тілу спать, духу б свіжого повітря...
Та шо там. Слабкий я й хитаюсь як на вітру якась билинка. Як листок. От-от відірвусь і піду в дупу.
Всіма силами шото стараюсь і втомлююсь. Суть не в силі, а в вчасному відновленні сил. Не в повному захисті, а знати де "лататися". Шо ж знаю я? Шо коли мені галімо я всерівно можу молитися. Шо коли мені галімо, а комусь ще гірше, то підбадьорю. Тому що нема життя в смерті. Немає світла, а якщо є хоч маленьке - то вже не темрява. Так що Бог запалив якогось дрібного каганця в мені, і вже не скучно. Видно шо брудно і галімо всередині. Та дивитися можна безкінечно, сил самому шось міняти - немає. Так шо Богу - Боже. Чия голова? Божа. Кому серце належить - Богу! Так шо я тримаюсь поближче до всітла подалі від темряви де надають по дупі. Ще один день життя минув. Скільки там їх ще в мене? 3? 300? 3000? Не більше 30000 мабуть. Так що нехай всі вони будуть Богу. Мені все рівно нічого не належить. Голим тупим родився. Життя дароване. Та в порівнянні з Богом все цінне стає простим, а шо від Бога - важливішим за все. 30000 халявних днів. Що я на них придбаю? Вічні пошуки не бувають вічними. Вони коштують життя. Що цінніше - останній з 30000 днів, чи все золото світу? Скільки коштує душа? Вічність - яка тоді їй ціна? Яка ціна гордості? Чи коштує гордість життя? Чи коштує годість стільки ж як життя? Чи коштує годість вічності?
Чиї цілі я переслідую - своєї маленької гордої плоті чи може все таки краще віддати все маленьке в руки дійсно великого Творця... Скільки ще плакати вночі?