Шото хочеться понаписать

=) круто мати блог ще й свій - пиши поки мозолі не вискочать)
Життя йде і канєшно грустно. Друзі вже карочь мало цікавляться один одним, вже все й сам можеш зробити. Відносини між дівчатами-хлопцями стали вже між жінками і чоловіками. Звучить! Але чи я радий? Не знаю. Що ж важливо? Якщо взяти - в людини мільйон шляхів розвитку. Все відкрито. Хочеш - вивчай музику, хочеш - капусту коси, або гроші заробляй. Або дітей роби і рости і одівай. Або стань новим філософом епохи і вивчи глибини метаморфоз психіки та відкрий нові світи наркотиків. Все шо хоч то й роби. Мінус - шо всім пофіг на тебе. А ті люди яким не пофіг - вони все ж не можуть віддати 100% того що потрібно щоб серце нагрілося. Все в самотності. Все спокійно, тільки лінія горизонту міняє обриси. Пливти по течії саме зручно. Моя маленька кулька і в ній я і я пливу куди несе. Все можливо але ціною часу який лімітований. Вириває з спокою думка що повітря в кульці колись закінчиться.
Мабуть те що я вірю в іншу реальність чим філософи постмодернової сучасності відокремлює мене в негативному світлі, але прокидатися потрібно. Існування Бога який має свою думку відносно мого майбутнього чим я - чи це дискомфорт? Думати іноді важко і не хочеться.
Отже, або писати який Бог чудовий, і як з ним впевнено йдеться вперед, чим буду трішки дискомфортувати половину друзів, або просто писати випадкові етюди навіяні дабстепом або тріпхопом.
Всім подобається бути спостерігачами. Фільми знімаються так шо актори не дивляться в вічі глядачеві - бо дискомфорт. Читати теж люблять так шоб нейтрально все було - прочитав і залишився при своїй думці. А от коли вже точка зору торкається тебе ще й не того про шо я згоден - все, капец. Роздратування. Булькає.
Бог сильний. Він створив світ і людей. І це факт. Бог послав Сина свого Ісуса щоб Він відкрив нам двері у вічне життя, щоб люди жили вічно в світлі і славили Бога. І це реальність. Це починається там де настає кінець нашим дням. Секунди складають дні які складають життя. Ось воно, життя, ми його живем. І все. Далі тет-а-тет я і Бог.
Тому і серце тягне якась дирка наче там. Тому і думки краще потупіші думати шоб не грузитись. Тому що без миру з Богом - війна. А війну проти Бога ніхто не виграє. Кістки не витримають.
Бог тільки один. І немає іншого. Немає альтернативних реальностей. Є реал-тайм і відповідальність. Мудрість, комфорт, сила, любов, спокій, впевненість і життя - тільки Ісус Христос, який зараз в славі і величі міняє життя хто передав рулювання життям в Його руки.
І хто може посперечатися з цим?
Спасіння - унікальна можливість. Мабуть я не розумію до кінця наскільки мій шанс просто нереальний. Мільйони людей з короткими життями. І я. Спасенний і живий і радий. Та хто я такий? Подивилися б ви 15 років назад чи 10 на цю байду... Інших шансів не буває.
Життя вічне в новому тілі і з Богом. Тим хто придумав і створив небо, світанки, водоспади, зірки, світло, енергію і кольори. Хто придумав кохання і навчив людей любити. Та досліджувати який Бог і хто Він - це просто даже в простоті і то вражає...
Ех. Дійду до кінця - потім відпочину. Зараз часи коли ще рано відпочивати. А то унесе за течією і закриється над головою якась кулька.