Щось швидко день пройшов

І не помітив як потемніло. Все бігаю то те то се. Уроки, завдання, зобов'язання, спілкування, їжа. Чогось не хватає. Шото пусто всередині аж хоч кричи. Ех.
Згадуються батьки. Скільки з ними не спілкувався все рівно роблять кожен шось своє і в своєму вариться а я так і залишився самим собою непонятим. Куди всі йдуть? от цікаво чому всі так пруться от свого напрямку життя хоча майже всі просто живуть день за днем безцільно вбиваючи час.
Хочеться ваги в днях і розвитку і перемог. Без цього якось не то. А ще згадую в Біблії випадки коли люди роками не чули Бога і просто жили маючи приблизний напрямок розвитку. Капец я так нехочу хоча мабуть іноді прийдеться і в самотності якийсь час бути. Якісь час випробуваннь і труднощів. Але так тяне кудись в небо, до Бога, шоб серці і душі легко і тепло було.
І зараз тяне