10 днів в Pacs

Тільки шо повернувся в колледж. Втомився...
Але по порядку. Поряд з колледжем, десь півтора часа їхать на автобусі, є класний город Печ. Там є маленька церква, і я в числі інших 14 студентів приїхали туда "помагать". Ситуація змінилася наступного дня. Виявилося шо не все так просто. Церква то існує років 10, але на протязі років розгубилися всі люди шо там були. А пару місяців назад церква переїхала в бідняцький район, сірий і не крутий. І взагалі із старої команди осталося навєрно 5-7 чоловік, які на справді не особо то і помагають но зато приходять в церкву. Ну іще там живе сім'я міссіонерів, які їдуть додому в Грудні. Так от. Людей нема. Ми приїхали, пастор Болаж і його дружина розказали шо планується, а міссіонери Ендрю і Кім приєдналися до нас. В чому ще труднощі крім того шо людей які служать в церкві немає? Карочь в церкву приходить багато дітей там от 10 до 15 років, і часто ведуть себе громко. А іще церква допомагає бомжам, і вони тоже приходять. Ну а церква, в новому місці орендує пару кімнат, в торговому центрі (не крутому, але все таки). Так от сусіди поставили ультиматум власниці центра - або хай церква свалює, або ми переїдемо. Ну хазайка виперла церкву. Через пару неділь нада звільнити приміщення. Важко?
З такою атмосферою ми не мирилися, тому що насправді Бог - Всесильний. Просто зібралися і молилися, поки мир Божий не наповнив серце. На вулицях проводили час з малими, грали в футбол, пили чай))) Запрошували бомжів все рівно, трошки насобирали одежі і взуття, і цим допомогли бездомним. Карочь шо плакать коли Бог веде церкву, спасає життя людей. Служіння в церкві постійно великі, багато нових людей приходить, дехто кається. Церква жива! І диявол всіма силами старається це служіння поламать і ізпоганить через своїх.
Тому знайшли спокій в довірі Богу, в проповіді євангелія. Молитва - це єдине шо взагалі в нас є.