Все харашо а мені грустно.
Думав про то шо як мене давить ситуація дома. Капец. Я тут буду в общем писать так шо не судіть строго... Я про все в общем - Україна потопає в усталості і пофігізму, про Бога всім слухать якось не в тєму. Церкви якось тоже подавлені, істина не звучить яскраво, а все більше толерантності і компромісів, вічна боротьба і недосяжна планка святості. Саме більше грустно шо ніхто так конкретно Біблію не вивчає, а все більш філософій. Стільки порозводилося прихожан шо не видно і християн. Пережитки комуннізма давлять на психіку, маленькі города просто задихаються самі в собі. Церква наче в кисилі. І якраз церква має бути світлом, силою, свіжою водою, вогнем, але люди не знаходять в церкві того чого шукають і ідуть продовжувати існування. Істина втратила значення, і кожна церква обминає "гострі угли" теології, закриваючи глаза на життя не по слову. Самі класні часи - часи відпочинку, коли можна просто закрить очі і ні про шо не думать. Думки думками, Бога не видно, самотність. Тупість. Все це так свіжо в пам'яті, і скоро приїду "додому", їсти все це. Не так важко їсти, як просто плакать хочеться дивлячись на запущеніть і безсилість. Мабуть нада приклади приводити. Чи ситуацію з іншого кута бачити. Тіпа - та ми і так робимо все шо можемо...
Знаю, шо Бог і вчора і сьогодні і завтра - той же. Бог люблячий, сильний. Бог який дав нам Слово Своє, шоб ми жили по ньому. Мабуть я сам не розумію справжню цінність Біблії. Ісус Христос не просто надоїдливий термін, а насправді Ісус рішив шо ми - маємо жити вічно. Ісус рішив шо хоче віддати навіть своє життя шоб ми мали шанс і радість! Гріх так проївся в серце, шо спасіння неможливе, і тут відкривається шлях хреста. Промінь яскравого сяйва, для спасіння кожного віруючого. Ми маємо жити Богом, для Бога. Не нада серця ожесточать, і ігнорірувать шо Бог стоїть у дверей і стукає. Скільки годин потрачено на пусте, і жоднї - на молитву. Молитва довша за 10 минут уже сон. Біблія непонятна і закривається дето через 2-3 глави.
Розумію шо я не поміняю життя іншим, та і сам за собою слідив би. Але просто кажу про то шо серце болить дивлячись як всяка депресія і каша в церквах їсть серця людей, а Бог же ж поряд! Так шо раз серце болить, то прошу Бога призвати мене на служіння дома, бути Божим слугою, як (громко сказано) Неємія. Чи як його звали. Який так загрузився шо Єрусалим розваляний і ніхто не ремонтірує, шо от депресняка постував і молився. А Бог його і послав кашу розгрібать. От було б круто отримати міссію от Бога їхать в Україну, будувати церкви, проповідувати євангеліє, захищати чистоту віри от всяких кальвіністов, і хай Ісус прославиться через моє життя.
Ну а з цими думками приходить розуміння важливості послушанія Богу, життя по Слову, в святості. Бо "я" ніколи не був двигуном, а обично падав зразу ж. Лише коли Дух Святий наповнить і вестиме, Він робитиме все а я служитиму Йому. Ще Богу багато чого в мені ламать нада. Так шо я не так жду служіння як переломів.
Думав про то шо як мене давить ситуація дома. Капец. Я тут буду в общем писать так шо не судіть строго... Я про все в общем - Україна потопає в усталості і пофігізму, про Бога всім слухать якось не в тєму. Церкви якось тоже подавлені, істина не звучить яскраво, а все більше толерантності і компромісів, вічна боротьба і недосяжна планка святості. Саме більше грустно шо ніхто так конкретно Біблію не вивчає, а все більш філософій. Стільки порозводилося прихожан шо не видно і християн. Пережитки комуннізма давлять на психіку, маленькі города просто задихаються самі в собі. Церква наче в кисилі. І якраз церква має бути світлом, силою, свіжою водою, вогнем, але люди не знаходять в церкві того чого шукають і ідуть продовжувати існування. Істина втратила значення, і кожна церква обминає "гострі угли" теології, закриваючи глаза на життя не по слову. Самі класні часи - часи відпочинку, коли можна просто закрить очі і ні про шо не думать. Думки думками, Бога не видно, самотність. Тупість. Все це так свіжо в пам'яті, і скоро приїду "додому", їсти все це. Не так важко їсти, як просто плакать хочеться дивлячись на запущеніть і безсилість. Мабуть нада приклади приводити. Чи ситуацію з іншого кута бачити. Тіпа - та ми і так робимо все шо можемо...
Знаю, шо Бог і вчора і сьогодні і завтра - той же. Бог люблячий, сильний. Бог який дав нам Слово Своє, шоб ми жили по ньому. Мабуть я сам не розумію справжню цінність Біблії. Ісус Христос не просто надоїдливий термін, а насправді Ісус рішив шо ми - маємо жити вічно. Ісус рішив шо хоче віддати навіть своє життя шоб ми мали шанс і радість! Гріх так проївся в серце, шо спасіння неможливе, і тут відкривається шлях хреста. Промінь яскравого сяйва, для спасіння кожного віруючого. Ми маємо жити Богом, для Бога. Не нада серця ожесточать, і ігнорірувать шо Бог стоїть у дверей і стукає. Скільки годин потрачено на пусте, і жоднї - на молитву. Молитва довша за 10 минут уже сон. Біблія непонятна і закривається дето через 2-3 глави.
Розумію шо я не поміняю життя іншим, та і сам за собою слідив би. Але просто кажу про то шо серце болить дивлячись як всяка депресія і каша в церквах їсть серця людей, а Бог же ж поряд! Так шо раз серце болить, то прошу Бога призвати мене на служіння дома, бути Божим слугою, як (громко сказано) Неємія. Чи як його звали. Який так загрузився шо Єрусалим розваляний і ніхто не ремонтірує, шо от депресняка постував і молився. А Бог його і послав кашу розгрібать. От було б круто отримати міссію от Бога їхать в Україну, будувати церкви, проповідувати євангеліє, захищати чистоту віри от всяких кальвіністов, і хай Ісус прославиться через моє життя.
Ну а з цими думками приходить розуміння важливості послушанія Богу, життя по Слову, в святості. Бо "я" ніколи не був двигуном, а обично падав зразу ж. Лише коли Дух Святий наповнить і вестиме, Він робитиме все а я служитиму Йому. Ще Богу багато чого в мені ламать нада. Так шо я не так жду служіння як переломів.
Немає коментарів:
Дописати коментар